Перевод с украинского.
Плачь соловей и вновь ликуй,
в грудь трель вонзай беспечно:
«Целуй, целуй её, целуй,
ведь молодость не вечна!"
Не всё ль равно, что впереди –
измена иль забвенье?
Весна идёт к тебе – гляди,
лови любви мгновенья.
Печаль оставь, хотя б на миг,
мысль чёрную и горе.
Напев души своей и крик
влей в радужное море.
Секунды быстрые лови,
живи, от чувств хмелея,
средь забытья и грёз - люби
роскошества апреля.
Не видишь, разве, как дрожит
земля в объятьях ночи,
как страстно шмель в цветке жужжит,
ручей в траве воркочет?
Пруд служит зеркалом звезде,
льнут к облакам туманы -
тут запах радости везде,
а там все ивы пьяны.
Как искра, что ешё в тебе
угаснуть не успела –
гори! Жизнь – яркий миг во тьме,
а смерти нет предела.
Что ж ты недвижим и угрюм, -
всё в мире петь готово.
Настрой на радость струны дум –
весна пирует снова.
Иди с огнём в груди на зов,
презрев все обереги,
на праздник радостный цветов,
любви, мечты и неги.
Погибнет всё в свой час и срок,-
жизнь сгубит или люди.
Погаснет в сердце костерок,
затихнет грудь в остуде.
И возвратить захочешь ты,
как Фауст, день минувший.
Знай: в мире том божки скупы,
глухой он и бездушный.
Плачь соловей и вновь ликуй,
в грудь трель вонзай беспечно:
«Целуй, целуй её, целуй,
ведь молодость не вечна!»
- " -
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"