Розімкну долоні – й полетять…
Мрії здійснені і втілені напрочуд.
Збожеволіти - мої думки болять
В кольорових снах миттєвих та пророчих.
Метушливі оберти хвилин
Перетворюються всім життям на ВІЧНІСТЬ.
До нестями знов чекаю змін.
Замість них – лиш дратівливий відчай.
І чекання так пульсує у мені,
Що не стримати а не душі, не тілу!
Пізнаю ЦЕЙ СВІТ у боротьбі
Від народження і, мабуть, до могили.
Ще не край, тому і не скажу
За останню МИТЬ – усе ще животію…
У чеканні… та чомусь весь час тужу,
Відпустивши із долоні свою МРІЮ…