Мир, время - изменилось вся и все.
Двадцатый век всё дальше за кордоном.
Мечтает глобализм о колбасе,
А в ней нуклиды с бешеным гормоном.
Тень брошена на отчие гробы.
Черт брезгуя не покупает души.
В лесах дрожат испуганно грибы.
Сверзаются с ветвей мутанты-груши.
Эпоха носит петлю, как Дункан*.
Мир, задержись – поставь хоть запятую.
Поэзия нужна лишь чудакам,
Поэты - никому и ни в какую.
19.08.2020
___________
*Айседора Дункан, любившая носить длинные шарфы, один их которых однажды и попал в колесо ее автомобиля, задушив ее.
Усе змінилось. Люди і часи.
Двадцятий вік уже за перелазом.
Глобальне людство хоче ковбаси,
а вже вона з нуклідами і сказом.
Упала тінь на батьківські гроби.
Вже й чорт гидує купувати душі.
В лісах тремтять налякані гриби.
З дерев стрибають підозрілі груші.
Епоха зашморгнулась, як Дункан.
Спиніться, люди, хоч поставте кому.
Поезія потрібна дивакам,
Поети не потрібні вже нікому.