Зима жбурляє віхоли свої,
На землю зирить хмара сірим оком,
У білу шаль закутались гаї,
В замети повзувалися глибокі.
І горобці від холоду іще
Ховаються в снопи кукурудзянні,
Та вітер, сівши липі на плече,
Співає вже мелодії веснянні.
Сплітає пісню з зоряним дощем,
З натхненням дме в очеретяну дуду,
А в лісі, вкрившись вухом, під кущем,
Зайча ховається від вовчика-приблуди.
А він як одинота-одина
Десь під селом одніє на світанні,
Незаймана лягає далина,
Цвіте снігами білими останньо.