Багата корнинська земля
На діаманти й самоцвіти:
Вона на творчість надиха,
Й до неї хочеться летіти...
У таїну сповитий там
Сад, де ступали панські ніжки;
Де личівський хвилює став,
І хвилі навівають ніжність...
Тoй млин старий ще пам'ята
Бабусь і наших дідусів:
Й душа його - та, кам'яна,
Бажає щоби він розцвів...
Ну, а обабіч Ірпіня
Мрійливо хочеться сидіти:
І геть зникає метушня,
І в серці розквітають квіти...
Сповита корнинська земля
Любов'ю Божою й Терпінням,
Сумлінно Він її Плека,
Та посила Благословіння!