О, моя дорогая, моя несравненная леди,
Ледокол мой печален, и штурман мой смотрит на юг,
И, представьте себе, что звезда из созвездия Лебедь
Непосредственно в медную форточку смотрит мою.
Непосредственно в эту же форточку ветер влетает,
Называвшийся в разных местах то муссон, то пассат,
Он влетает и с явной усмешкой письма читает,
Не отправленные, потому что пропал адресат.
Где же, детка моя, я тебя проморгал и не понял,
Где, подруга моя, разошелся с тобой на пути,
Где, гитарой бренча, прошагал мимо тихих симфоний,
Полагая, что эти концерты еще впереди.
И беспечно я лил на баранину соус "ткемали",
И картинки смотрел по утрам на обоях чужих,
И меня принимали, которые не понимали,
И считали, что счастье является качеством лжи.
Одиночество шлялось за мной и в волнистых витринах
Отражалось печальной фигурой в потертом плаще.
За фигурой по мокрым асфальтам катились машины
Абсолютно пустые, без всяких шоферов вообще,
И в пустынных вагонах метро я летел через годы,
И в безлюдных портах провожал и встречал сам себя,
И водили со мной хороводы одни непогоды,
И все было на этой земле без тебя, без тебя.
Кто-то рядом ходил и чего-то бубнил - я не слышал,
Телевизор мне тыкал красавиц в лицо - я ослеп,
И надеясь на старого друга и горные лыжи
Я пока пребываю на этой пустынной земле.
О, моя дорогая, моя несравненная леди
Ледокол мой буксует во льдах, выбиваясь из сил.
Золотая подружка моя из созвездия Лебедь,
Не забудь - упади, обнадежь, догадайся, спаси.
ПЕРЕКЛАД
О, моя дорога, незрівнянна, невидима Леді,
Криголам зажурився, і штурман на південь вказав.
Й уявіть собі, зірки з Сузір'я далекого Лебідь
У кватирку до мене промінчик тоненький влітав.
В ту ж кватирку до мене запрошений з Всесвіту вітер,
Він у різних місцях зветься всяко - й мусон, і пасат,
Шарудить на столі, де листи, що загорнуті в квіти,
Не відправлені мною, бо зник любий мій адресат.
Де ж, дитинко, не зміг зрозуміти тебе і прогавив?
Де шляхи розійшлися у нас, у якій стороні?
Де даремно симфонії грали гитарним октавам
І жадали концертів попереду кращих мені?
Й безтурботно я лив на баранину соус "ткемалі",
Й візирунки я ранком дививсь на шпалерах чужих.
І приймали мене ті, що не розуміли надалі,
І вважали, що щастя - це кривди просіяний жмих.
І самотність по вулиці шлялась за мною повсюди,
Відбивалась сумною фігурою в тертім плащі.
І вологим асфальтом котились автівки, в них люди
У повітрі розтанули, зникли, немов міражі.
І в пустелі вагонів метро я летів через роки,
І в безлюдних портах проводжав й зустрічав сам себе,
І негоди зі мной хороводили тугу й мороку.
Все без тебе було на Землі, а шукав я тебе.
Хтось ходив біля мене і щось говорив - я не слухав,
Телевізор в лице мені тицяв красунь - я осліп,
І надіявся я лиш на гори та старого друга,
І мій дух поки жевріє тут, у пустелі Землі.
О, моя дорога, незрівнянна, небачена Леді,
Криголам мій у кризі застряг, хоч буксуй-не буксуй.
Золота моя подруго, та, що в Сузірії Лебідь,
Не забудь, упади, обнадій, здогадайся, врятуй.