Я казав: «Усміхайся – тобі так пасує всміхатись...».
І вона усміхалась – їй усмішка справді пасує.
І заради усмішки щоразу їй квіти несу я.
А в усміхнену пані – так легко завжди закохатись.
Закохатись так легко... Та усмішку бачу не завжди.
Часом є невеселі хвилини у пані моєї.
І тоді я повинен усміхненим бути із нею.
Бо в любові – без усмішок – ми не дамо собі ради.
«Усміхайся, – кажу. – Так – пасує... Так усмішка личить».
І вона довіряє – всміхається, любая пані.
А усміхненій пані так легко казати «кохана»
і кохати – цілунками – всміхнене рідне обличчя...