Леся Українка
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжкого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, -
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, -
Що сльози там, де навіть крові мало!
1895
Леся Украинка
И всё же мысль моя к тебе стремится,
К напастей полному, несчастнейшему краю,
Тебя я вспоминаю,
И седрце с болью начинает биться.
Эти глаза смотрели сквозь насилье,
А горя твоего и не видали,
Они б над ним рыдали,
Да стыдно слёз, что льются от бессилья.
О, слёз таких уж вылито немало, -
И целый край в них может утопиться;
Довольно уж им литься, -
Что слёзы там, где даже крови мало! (11.07.2020)