Картина Сергія Ігоревича Максимчука "Верба весною": скільки ще тих верб, і золотих, — дочікують нас?
Вже й літо визріло: а перестрітись би неперестиглим поглядом з гідною Людиною; шлю їй нетерплячі вітання!
Шануймося, братОве (о, то не є "брать я"!): десь-бо тут поріг, нЕчистям по ріг; й усе — саме під Купайла...
~
верба косиста
в стрічки убралась:
пора врочиста...
краса... — доклалась!
пора буяння,
жива до соку:
під квіт й кохання...
любІмсь... — нівроку!!
там й нам, з водою,
й собі живою,
тік сік вербою...
й тілом... — Й ВЕСНОЮ!!!