Таких як я, в той час було багато,
котрі жили в післявоєнний час,
і називали, те життя проклятим,
а я його згадав, не в перший раз.
До школи йшли в тоненьких пальтечках,
в мороз і дощ, в туман та заметіль,
і ті стежки лишилися в очах,
а зараз з тих часів, лишилась одна біль
Жили голодні, водночас холодні,
і не гнівилися на долю та роки,
і не зрівняти з тими, хто живе сьогодні,
в яких заможні на цей час батьки.
Я знаю, багатьом таке не довподоби,
і навіть хтось, не дочитає ці рядки,
лише нехай не зарікажться в жалобі,
бо у житті, умови теж гіркі..