Як надоїли вже вони,
ці скороспечені пани,
а як поглянеш, одне чванство,
а в мене у очах дитинство.
Там не було жодного пана,
воду пили з одного жбана,
а у панів кришталь іскриться,
та недопалки в попільницях.
а у простого мужика
на той кришталь кишка тонка.
Шевченко не любив панів,
та шельмував їх як умів,
а ці, прикрилися Тарасом,
мов буржуа, робочим класом.
На них як глянеш з сторони
неначе з псарні гавкуни.
До панства пнуться мов Боруля,
що ліз в дворяни ніби дуля,
яка так пнеться із кишені,
яку б понюхали і пані,
чи то, маленькі паненята,
які зростають в ремігата.