На http://stihi.ru/2020/05/05/7881
Пускай дожди бы вообще
Залили доверху колодец,
В котором память колобродит…
А май цветёт, но без хрущей.
Я – без тебя… И каждый день
Всё собираю вещи, речи
Твои. Но как душа перечит!
Подарки – это дребедень.
Душа наивна, как дитя,
Не наиграется вовеки.
Как только сон смежает веки,
Я вижу сад, жуки летят,
Кружатся около… нет, ты
Меня обнял, не отпускаешь –
Поймалась рыбка золотая,
Блестит во всю, шепчу: "Пусти..."
Ах, вовсе нет, осуществляю
Уже я два из трёх "хочу".
Стоп, память! Лишь проснулась - чу –
Дождит! Так это к урожаю.
28.05.2020
Дощить
От хай би разом всі дощі
Позаливали той колодязь,
В якому пам’ять ще колотить*…
Квітує травень без хрущів,
А я – без тебе… І щодня
Думки в рюкзак складають речі,
Та стогне серце і перечить,
Бо подарунки – не платня.
Душа наївна, як дитя,
Готова гратися довіку,
Аж сон лягає на повіки:
Я бачу сад, хрущі летять,
Кружляють поряд… ні, це ти
Вже обійняв, не відпускаєш:
Зловив же рибку і луска є,
Ще й золота, шепчу: «Пусти…»
Сама ж не хочу, з трьох бажань
Вже два здійснила… Пам’ять, годі!
Це тільки сон, і він відходить.
Дощить! Дощі ж бо - на врожай.