Вновь светает

Літа марніють зорепадом…
І далина — не далина.
Незнане щось — Едемським садом
Із марень ночі вирина.

Та ось зоріє… Знов зоріє!
У підребер’ї не мовчить.
Душа стрічати день воліє,
Й літа не хочеться лічить!