Над поріг з 'ні дня, ні каїнам, ні юдам, не рідня'; бо ті, а ті, — а не подарую й слОва доброго мерзОті...
Й купа можливих (важливих!!) пояснень до назви та подальших кількох слів: так-так, і чий саме воно спів!!!
~ ~ ~
до Леля*
летІмо ж,
лелеко!
до Леля:
й лелІмо**
далеко!!
й лепЕче
лелЕче...
й малЕча,
й лелЕча...
й старЕча
доклЕча... ле-чу—У!!!
*) се перебираю плутану сітку нету: і що виймаю?
Лель (далі Л.) — давній слов'янський бог кохання, син Лади і Сварога. Вважається братом богині Лелі (їх часто представляють як близнят). За деякими джерелами має ім’я Полель, за іншими – то його брат-близнюк. Бува, просто бавиться коханням, хоча і робить таке з щирих намірів: для нього це лише весела гра. Гарний кучерявий паруб закохує у себе дівчат, наспівуючи та граючи на сопілці. Живе з Полелем у лісі, об'являється весною: брати-боги вийдуть стрічати Ярила. Сопілку Л. можна почути Купальської ночі.
Про Л. науковцям відомо мало, деякі відкидають його існування. Літописи про нього не згадують, а саме ім’я «Л.» пов’язане з фольклором та лінгвістичними особливостями слов’янських мов. Слово «леліяти», присутнє в різних формах серед багатьох слов’янських мов, безсумнівно пов’язане з любов’ю та шлюбом, оскільки означає любити, оберігати, дбати, піклуватися, ніжити тощо.
Крім цього такі слова як «леля», «люлю», «лелю», «льолі» присутні у весільних піснях, зокрема в приспівах. Тобто, й слово й поняття існували, як і їх зв'язок з любов'ю та шлюбом. Є значна група науковців, які знаходять докази й існування бога Л., вважаючи його одним з найдавніших у міфології. Традиційно його вважають покровителем бджолярства: бджола, поєднуюча гіркоту жала та солодкість меду, була символом кохання.
Давні слов’яни уявляли Л. золотоволосим парубком, що приносив кохання, опікувався дітьми, любив квіти та допомагав бортникам (бджолярам). В руках мав чарівну мелодійну сопілку. А кохання людям сипав іскрами. В пізніших легендах Л. приписують крила, якими може в кожну мить вознестися, зникнути. Символами бога є бджола, лелека (пов’язано з ім’ям бога), жайворонки та журавлі.
А 24 ЛЮТОГО давнє тотемне наше свято, ЛЕЛЕЧИНИ: виліт із ирію додому; й ДО 22 БЕРЕЗНЯ усі би прибули!
**) лелІти: у цьому (разом і "цьом!" захопленому читачу, раптом об'явиться!!) випадку йдеться про джерело світла, що раз по раз яскраво блищить; та вбач же хто його!!!