Оригінал:
Перемiшуе вiтер по небу розлиту гуаш,
Додає трохи жовтої, білої, синьої глини.
Непрозора оця акварель – благодатний пейзаж
Для весни без тепла.
Для душі, яку ще не спалили.
Пензлик серця дописує сховане в затінку трав,
І кладе усі фарби на білому ватмані світу.
То не травень холодний, а в серці холодна пора,
Бо відчинене навстіж,
розхристане всякому вітру.
Не важливо, погоду яку нагудуть комини,
І чи довго триматимуть хмари свою парасолю.
На палітрі душі перемішані фарби весни.
Відпускати пора їх у літо,
до сонця,
на волю.
© Михайло ЖАЙВОРОН
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Ветер хочет смешать всю разлитую в небе гуашь
К жёлто-белой добавить и синей немножечко глины.
Непрозрачна всегда акварель – благодатен пейзаж
Для весны без тепла.
Для души, что ещё не спалили.
Кистью сердца дописано то, что в шкатулке из трав,
И разложены краски на ватмане белого света.
То не май холоднючий, а в сердце застыла пора,
раз открыто и настежь,
расхристано всякому ветру.
И не важно, какую погоду надул дымоход,
Долго ль станут держать облака незакрытым свой зонтик.
На палитре души – перемешанных красок бомонд.
Отпускать их нам в лето пора бы,
на солнце,
на лучик.
Аватар: картина Ю.Нагулко «Озеро»