– Нас не дарма звела планида
і доля в нас тепер одна, –
ти говорила. – Краєвиди
смакують з келихом вина!
Іще попереду немало,
чекають нас нові краї! –
надію ти подарувала
і ти ж… позбавила її.
Лунає ще твоє «forever»,
та я планиду не клену –
дивлюся, як ростуть дерева,
і чую тишу неземну.
10.05.2020