Катрен останній мріяв стати першим.
Він радився із другим, неамбітним,
поскаржився, що треті – непомітні,
що всіх, – як стане першим, – перевершить.
У запалі інтриг непоетичних
здавалося останньому катрену,
що не вдалось життя, що все – даремно,
що доля – драматична і трагічна...
А ось любов остання – не жалілась.
Не плакала. Не скаржилась із болем...
Любов остання – дякувала долі,
що щастя є, хоча і забарилось...