Мара Белчева
Полудень і тиша. Вдаль квапливо
тягнеться потічок між ялин;
папороть звивається, примхлива,
слухає, про що дзюркоче він.
У кутку самотньому, у пущі,
ти, струмочку, чуєш скорб мою.
Тиху дрож, немов бальзам цілющий,
з джерела твого святого п’ю.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Пладня и мълчане. Под елите
бистро изворче в мъха тече;
папрати над пътя му извити
вслушват се какво ще им рече.
Тихо изворче, като скръбта ми,
бликаш ти самотно в тоя кът.
Мекий трепет, балсам за уста ми,
пия аз от твоя свят съсъд.