Ми залишки ламкої світу тиші,
Окрайці хліба на чужім столі,
Блідий туман на сірому узвишші,
Який зникає у ранковій млі.
Потоки бистрі, що давно зміліли.
Порожніх холод цегляних осель.
Птахи, які у вирій не летіли,
Колючий вітер заміських пустель.
Ми губ пошерхлих порух непомітний,
Пульсуючий на скроні жили нерв.
Весняний день такий неоднорідний,
Коли ніхто із сущих не помер.
Не висохлі від фарб газетні шпальти
Статей і повідомлень, зокрема.
Небесного оркестру флейти, альти,
Ми ті, кого давно уже нема.