З віком, стає все примхливо,
Кожна мить утіка непомітно.
Сенс життя собі лише відомо
І самотність - пора чудова.
Гіркий досвід неначе карма,
Кожна цінність стає мов бірка
Неважливо роман є, чи кава,
Зустрічаю, все та ж картина.
І байдуже, сад чи то в морі,
Мегаполіс, кав"ярня, чи град,
Життя, як наркотик і кайф.
Чи пекло? А насправді є рай.
Одяг скороні все сизе вбрання
З мережива шарф на надпліччі,
Старіі окуляри, оправи рожеві
Тернисті шляхи круті, вечорові.
Стежини де мир є, та спокій,
З теплом із затишком душі,
Коханням єдиним горіло у серці,
Спогад і вірність в земнім житті.