***

Я дивився розгубленим поглядом
На твоє спохмурніле чоло,
Поверталася вранішнім потягом
Ти в своє закарпатське село.
Полишала столичні принади,
Полишала ти клуби нічні,
Поверталася в рідні Карпати,
Де дитинства проходили дні.
Зі столиці везла ти гостинці
І спустошене серце в грудях…
Ви лишилися з ним наодинці:
Ти і твій не приборканий страх.
Як зустрінуть? А раптом осудять.
Повертаєшся ж бо не сама.
Пояснити чи зможеш ти людям
Чому в донечки татка нема?
Те, що доньку народиш, ти знаєш.
Зараз можна дізнатись про все.
Як назвати маленьку гадаєш
І що доленька їй принесе.
А колеса на стиках стукочать
І розмову з тобою ведуть,
Ніби щиро підтримати хочуть
І бажають щасливою буть.