Ти в засвіти пішов, Тарасе,
Давно покинув білий світ,
Країни нашої окраса.
Ти нам залишив заповіт.
Пройшли роки, тебе немає,
Та є пророчії слова.
Про тебе пам'ять не вмирає,
Ось так воно в життя бува.
Кріпацтво бачив, бачив тюрми,
І шлях важкий прийшлось пройти.
Звучали кобзи, грали сурми,
Вела недоля у світи.
Служив дитиною у пана,
Та думку й гідність завжди мав,
Була неволя, свита рвана.
З дитинства злиднів ти зазнав.
Ходив босоніж, гриз науку,
Пізнать хотів ти ремесло,
Папір і пензель брав у руку…
Несолодко в житті було.
Писав картини шедевральні,
Творив і вірші, і пісні,
Вони й сьогодні актуальні,
Усі душевні, голосні.
Любив Вкраїну дуже щиро,
У серці все життя беріг,
Ми прагнемо, Кобзарю, миру…
Це передбачить також зміг.
Ти спочиваєш на Чернечій,
І слухаєш той рев Дніпра,
Життя кліщами тисло плечі,
І піт кривавий тік з чола.
Вітри співають тобі пісню,
Щебечуть дзвінко солов’ї,
Давно ти спиш, Тарасе, міцно…
Читаєм думи всі твої.
Ти був пророк і батько слова,
І Україну ти любив,
Із вуст твоїх звучала мова,
Її в засланні не згубив.
10.03.2020 р.