Прибережи слова на інший час,
Мені приємна ця ласкава тиша,
Послухай, як тихенько вітер дише,
І горнеться до яблуні щораз!
Ти краще розшифруй цей теплий дощ,
І перестук його цитуй у вірші,
Та не тепер,а трішечки пізніше,
Як трави проростуть – кульбаби, хвощ…
Дивись, уже прокинулись ліси,
Заплуталося сонце в верболозах,
А крапельки дощу – блакитні сльози,
Але мовчи, усі слова спини.
Мені здається, що слова пусті,
Вони чомусь звучать, напрочуд, дивно,
Мені б дивитись в очі невідривно,
І пестити ці кучері густі.
Весна, чи ти мене заворожив?
Сплелися гілки верб у візерунки.
Нехай говорять наші поцілунки,
Без слів. Слова свої прибережи…
Оставь слова на час совсем иной,
Приятна тишина, что льётся свыше,
Послушай как тихонько ветер дышит
И к яблоньке готов прильнуть с весной!
Ты лучше расшифруй сей тёплый дождь,
В стихах скопируй ритм, что сеет дождик,
Но не теперь, а чуточку попозже,
Когда проснутся одуванчик, хвощ...
Смотри, уже проснулися леса,
И солнце теребит на вербе лозы,
А капельки дождя, как будто слёзы,
Но помолчи, не нужны словеса.
Мне кажется слова сейчас пусты,
Они звучат на удивленье странно.
Мне бы в глаза глядеться неустанно
И кудри расплетать, как голые кусты.
Весна. Заворожила ты меня?
В узор волшебный ивы прут согнули.
Пусть говорят нам наши поцелуи,
Оставь слова ты до другого дня...