Палаюче сонце над небом брунатним зависло:
Темніше від ночі; жорстоке, німе, крижане.
А поряд, навколо, зіркове і чорне намисто,
І бачить воно всі тортури, й на вбивство жене.
Мерці повставали з могил, вони ходять між нами,
Збирають каміння, влаштовують зомбі-парад.
Вони поліцаями, псами, жандармами стали,
Ведуть полювання на тих, хто тікає назад,
Хто вірить у світле, і мудре, і світле кохання.
Вони перекрили весь кисень і сіють азот.
«До нас долучайтесь і в чорне вдягайтеся вбрання;
Скуштуйте із нами солодких розчинних мерзот!»
Відкрий же думки; уяви: спорожніла планета.
Нема навкруги вже нікого й шукать не спіши.
Тож, світ зобрази так, як бачиш, в мистецтві шляхетнім,
І в капсулу часу на згадку нащадкам лиши.
березень 2017