Мара Белчева
На землю тихо крапотить зі стріх
розталий сніг,
а на городі під парканом скраю
он пролісок тихенько визирає
у нетерпінні самоту здоліти –
коли вже квіти
своїм фіалкам-подружкам покаже:
він стільки їм цікавого розкаже!
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
В усмивката на пролетния ден
снегът стопен
от стрехите в градината се стича.
Край стобора кокичето изнича,
нетърпеливо в свойта самота –
кога цвета
на теменужката ще се покаже:
то има толкова да й разкаже!