Летіли душі козацькії
З чужини та й в Україноньку
Розтинались об тополі-шабельки. .
Козацькії душі відлітали
З України до Вирію,
Склеєні кровію бурштинів вишневого ґлею
Залишали пеленані рушниками шабельки
Закопані під порогами хат
Для онуків-джур.
А й не знайшли – забулися, зрили бульдозерами, утопили…
У лихому шалі, в твані електричній.
Потягли тіла етапами,
Насаджувати душі на палі, на кедри колимські,
Заховувати в золоті саркохваґи
Печер оймяконських, аби не злітали ключами,
Не вдалися лелеками шабельки з-під води видзьобувать.
Лишень гнані отарою оскаженілим брахманом чужинським лишилися.