На старому кладовищі
вітер дерева гойдає,
голосом тихим
померлих втішає.
Сонце крізь зелень гілок
пробиває,
дбайливо
могилки усі зігріває.
Квіти ростуть
в травах високих,
стрічки висять
на хрестах одиноких.
Зозуля кує,
долю віщає,
а вітер й надалі,
собі підвиває...