Розбилось серце, мов криштальна ваза,
Розсипались на дріб’язки думки —
Осколки душу гостро пронизали,
Слова завмерли з подувом зими.
Надія зазирнула на прощання
Віч-на-віч, наче серцю на двобій.
Прожогом стліли світлі поривання,
Розплився погляд в темряві густій.
Душа зітхала стомлено на днищі
Й тихесенько мирилася зі всім.
Востаннє підняла враз погляд вище
Й зустріла очі жалісно-сумні.
Вони душі торкнулися привітно,
Торкнулись найніжніших її струн.
О, це ХРИСТОС засяяв ясним світлом
Й мені з любов’ю руку простягнув!
Я не забуду погляду любові
Й криштальні, дзвінкочисті відчуття.
«Не бійся,— Він промовив,— Я З ТОБОЮ!
Попереду прекрасне майбуття!»
©Лілія Булла