Пам’яті Івана Мироненка
Як циган без коня,
так і поет без пісні
блукає навмання,
а що там буде після?
Цього ніхто не зна…
Читати б по долоні
очікуваний знак
від репаної долі.
.І хто ж таки ти є,.
Іване, кінь чи вершник?
Покликання своє
Чи вгледіш ти нарешті?
Навчивсь складать пісень
співать без остороги.
Ріка буття несе
обличчям на пороги.
А осінь на весь світ
Стоїть така червона.
Загледішся у слід
і – випадеш з вагона.