Мій рідний університет,
Ти стільки спогадів залишив.
В стінах твоїх, як бачиш, вижив,
За роки нашого навчання,
І сліз, і щирого кохання.
Тобі пишу я тет-а-тет.
Таких пригод годі шукати! –
Здобутки, перемоги, втрати,
Поразки, злети і падіння,
Безсонні ночі і везіння -
Великий почуттів букет.
І за всім цим не відчуваєш,
Життя як наше пролітає.
Відчуй момент, себе спини,
Твоєї ж бо нема вини.
Чи не побачу вже тебе?
До дельти долі підійди,
Границю функції знайди
Життя у точці, що є нині.
Ти вибач, але я не винний -
Вже випускник, а не студент.
Втрачаю через те свідомість.
Чи збіжною є послідовність
Моїх думок тих до мети?
Мій друже, ти мене прости,
Та я прощальний взяв білет.
Як бачиш, долі інтегровні
У світ навколишній, хоч ззовні
Не відчуваєш імпульс серця.
Вже нас не двоє, воно б'ється –
Вже нас не тріо, не квартет.
Хоч нуль дорівнює напрузі,
Але є час, і є ще друзі
На фото спільних, що в альбомі -
Відчуй це в своїм другім домі
В душі, а не крізь Інтернет!
Досяг екстремуму кохання;
Запах гуртожитку до рання...
Мій настрій змінював полярність,
Хоч то було мені у радість -
Пишу іще один куплет.
Моя змінилась амплітуда,
Чи то є грип, чи то – застуда?
І я дивлюсь у чорне небо –
Туди летять мої проблеми,
У сяйво зір в парад планет.
До знань потреби асимптота
Злетіла, й на старенькім фото
Той погляд, що я не забуду
Фіз-Мат, любить тебе я буду!
Назавжди пам'ятай мене...
грудень 2014