Як мало тих, хто добре серцем бачить,
Хто щастя прикликає наяву,
Хто осягнув мистецтво «пробачати»,
І хто навчився тішитись всьому.
Все менше тих, кому ти привідкриєш
Дверцята серця в внутрішні сади,
Невимушено з ким розгорнеш крила
І полетиш в надзоряні світи.
Як мало тих, хто вміє порадіти,
Сприйняти успіх ближнього як свій,
Хто маяком надійним і привітним
Освітить ніжно кожен крок до мрій.
Все менше тих, з ким хочеться сміятись,
З ким плач, неначе лагідний бальзам.
І хто у тиші буде лікувати,
Хто проживе нестерпність болю й сам.
Щасливі ті серця, що злиті з небом,
І вільні від провалля суєти.
Я щиро Богу дякую за тебе,
Якщо, мій друже, ти один із тих.
© Лілія Булла