Битва програна, навіть частково забута,
У полях побіліли військових кістки.
Так буває – історія збилась з маршрута,
Спопеліли реляцій гучних сторінки.
Кликав бій барабанів до подвигу ревно,
Хоч втомились в поході незламні полки.
Навіть зараз не скажеш, що кров недаремно
Фарбувала в червоне поверхню ріки.
Шлях полтавський ти можеш ненавидіть люто,
Нарікати на сонця несправджений звіт.
Тільки степ український побачити суто
Міг в останній для себе військовий похід.
Потім скажуть: звитязі завадила рана,
Заважкою для Карла була булава
Непідкупного поруч Мазепи Івана,
Для якого вже програна битва трива.
Пригадають, як місяць сховається в хмари,
І про зраду, що вийшла на схили Дніпра,
Що з завзяттям топтали колись чингісхани,
І мундири тепер - не святого Петра.
День той згодом у куряві спогадів стерся.
Втім, розкаже поет, як стогнала земля,
Як програвши усе, і не втративши серця,
Швед пішов, по собі залишивши ім'я.