Ностальгія...
Час стрімко плине, мов вода в потічку,
Вже й Миколай невдовзі завіта.
Я ж подумки спішу до тої річки,
Де пропливали юнії літа.
Та річка Біла, лагідно і ніжно,
Мов діток омивала береги,
А білих лілій щирість дивовижна
Всім додавала радощів й снаги.
Десь там, за плесом, очерет крислатий
Мов колискову з вітром шепотів,
А з берега надмірний та пихатий,
Могутній ліс на цю красу глядів.
Проходить літо, затихає річка,
Під крижаними вензелями спить,
І не блакитна - синьо-біла стрічка
Між очеретом лагідно лежить.
Мені б в той край, де літо колисало,
На річку ту так хочеться прийти...
Та проміж нас і рОки і печалі.
Та проміж нас розведені мости...
4 грудня 2019 року