Такий полохливий, тендітний був сніг,
Затьмарював навіть зірки неосяжні,
Невистачить жменьки відібраних слів,
Щоб їх поскладати в рядки білосніжні.
Думки всі похмурі вкривав снігопад,
Неначе він прагнув в саму серцевину,
Цей сніг був і рік, і століття назад,
Такий, що збирав почуття у лавину.
Немов під гіпнозом відбілених чар,
Я інших відтінків не бачу в природі,
А десь за горою засніжених хмар,
Весняні веселки чекають свободи.
А зараз ховають сніги далечінь
І наше світило, що злякано блідне,
Лишаючи сяйво морозних сплетінь,
Та днини зимової марево срібне.