Оригінал:
Чи вірити слову із уст, що не знали любові?
І хто хоча б раз не глаголив фальшиво комусь?
Нащадки далеких мисливців – тепер людолови,
І що не правитель – до певної міри прокруст.
Вишукують жертву, до Божого світу байдужу,
Рабів і манкуртів беруть потайком на приціл.
Ніхто не умів іще так полювати на душу,
Як ці мастаки на язик і чужі гаманці.
Гостріші слова їх за леза, точніше шрапнелі,
Солодші за мед, що стікають із губ, як вощин.
І кожен із них щонайменше – мойсей у пустелі,
Якому відомі дороги усі до вершин.
Чи вірити слову, що має всю силу плацебо?
А так до душі пристає і виймає нутро!
Тікає жар-птицею сонце за дужки крайнеба,
В самісіньке серце хмаринка вмокає перо.
© Михайло ЖАЙВОРОН
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Так верить ли слову из уст, не познавших любови?
В кого не слетали глаголы фальшиво из уст?
Потомки охотников древних – теперь людоловы,
И что ни правитель – тот в мере известной прокруст.
Им жертва нужна, потерявшая даже надежду,
Рабов и манкуртов заблудших берут на прицел.
Никто не умел так на душу охотиться прежде,
Как эти ловцы кошельков и пустых мизансцен.
Их речи остры, словно бритвы, убойней шрапнели,
И слаще за мед, что стекает из губ, как вощин.
И каждый из них – Моисей средь песчаной метели,
Которому ведомы тропы до самых вершин.
Так верить ли слову, в котором есть сила плацебо?
Ведь как же к душе пристаёт – вынимает нутро!
Жар-птицею солнце уходит за краешек неба,
И тучка макает в открытое сердце перо.
Аватар: Юрий Нагулко «Вечерний полёт насекомых»