Легенда про орхідеї
(новозеландська, племені маорі)
Так давно, що і не знали,
(Не було іще людей!)
Серед моря виринали
Гір верхівки. Та ніде
На верхівках, окрім льоду,
Нічогісінько нема!
Духи, що літали, зроду
Не спускались... Та пітьма
І не дуже заважала.
Сонце гріє гарячЕ!
Шапка льоду тануть стала,
І водиця вже тече!
Ось чарівні водограї
Зашуміли тут і там...
І потоками стікають,
Підіймають грім і гам!
І потоки ті бурхливі,
З піной, в море понеслись...
Випаровуючись... В зливі -
Знов назад... Отак колись
Острови з'явились в морі.
І дерева вже ростуть!
І травиця в'ється горі...
Тільки хмарам нині путь
На все небо, ніби килим,
А чи ковдри слій товстий.
Сонце миттю затулили,
Світ закривши непростий.
Якось сонце закортіло
Проколоти той покрів…
І тоді тропічна злива
Почалась, страшніш всіх злив!
Потім райдуга барвиста
Всеньке небо обняла.
І безсмертні духи чисті
Здивувались: - От, діла! -
Позліталися хутенько
Із усіх усюд, як стій...
Повсідалися раденько,
На веселці непростій!
В пісні дружно сум прогнали,
В море глядячи до дна…
Та... веселку прогинали -
І розсипалась вона!
І уламочки летіли
До землі, як дощ рясний...
Духи подих затаїли -
Вид і дивний і чудний!
Фантастичне, нереальне,
Те видовище було...
А земля, як спеціально,
Все ловила на зело!
Ті уламки, що упали
На дерева, в рясні віти -
Орхідеями ставали!
Так з'явились диво-квіти.
4.01.2020 г.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Легенда об орхидеях
(новозеландская, племени маори)
Так давно, что и не знали,
(Не было ещё людей!)
Среди моря выныривали
Гор вершины. Но нигде
На вершинах, кроме льда,
Ничегошеньки нет!
Духи, что летали, никогда
Не спускались... Да и тьма
И не очень-то мешала...
Солнце греет горячо!
Шапка льда таять начала,
И водица уже течёт!
Вот чарующие водопады
Зашумели тут и там...
И потоками стекают,
Поднимают гром и гам!
И потоки те бурные
С пеной в море понеслись...
Испаряясь... В ливне -
Снова назад... Вот так когда-то
Острова появились в море.
И деревья уже растут!
И травка вьётся вверх...
Только тучам ныне путь
На всё небо, будто ковёр,
Или одеяла слой толстый.
Солнце мигом заслонили,
Мир закрыв непростой.
Как-то солнце пожелало
Проколоть тот покров...
И тогда тропический ливень
Начался, страшней всех ливней!
Потом радуга разноцветная
Всё небо обняла!
И бессмертные духи чистые,
Удивились: - Вот, дела! -
Послетались быстренько,
Изо всех усюдов, все вместе...
Уселись с радостью,
На радуге непростой!
В песне дружно грусть прогнали,
В море глядя до дна...
Но... радугу прогнули -
И рассыпалась она!
И осколочки летели
К земле, как дождь частый...
Духи дыхание затаили -
Вид и поразительный и причудливый!
Фантастическое, нереальное,
То зрелище было...
А земля, как специально,
Всё ловила на растения!
Те осколки, что упали
На деревья, в густые ветви -
Орхидеями ставали!
Так появились чудо-цветы.