Увійду у найближчу кав’ярню, можливо – до бару,
я не встигну поглянути навіть на вогники назви.
Може бути усе, що завгодно, аби не примара,
щоб звернутись до хлопця за стійкою – «кави» – одразу.
Він всміхнеться, хитне головою, і кава наллється,
але я не за тим, не за кавовим тут ароматом, –
я прийшов через те, що весь вечір неспокоєм б'ється
моє серце закохане – серце закохане раптом.
Закохався, так, так: моє серце – закохане, справді,
я зненацька відчув цей – одвічно привабливий – потяг
до побачення з пані, що прийде, любові заради,
що відчує і прийме мій погляд, і сяде навпроти...
І вона, як і я, загорне філіжанку в долоні,
як і я, і вона, тут – заради розмови на каві...
І дозволить торкнутися пальців, а пальці – холодні.
Диво: кава – гаряча, а пальці – холодні й ласкаві...