Слів – чимало... Не вхоплюю суті.
Не зворушилось серце моє.
Я слова викликаю забуті,
та в душі тільки подих і є.
Стільки бачив очей, не мовчали
жодні очі – палали й клялись.
Стільки бачив журби і печалі,
та не вірив – ні вже, ні колись.
І тепер, як часи промайнули,
ні собі, ні тобі не скажу,
де зізнання очей позабули,
де слова перетнули межу.
Я слова викликаю забуті,
та в душі тільки подих і є.
Стільки слів… Та не вхоплюю суті.
Не зворушилось серце моє.
І беру твої руки безслівно,
не дивись мені в очі, мовчи,
щоб відчути без слів диво дивне –
як душа од любові кричить...