Раз я на матч со «Спартаком» собрался.
Жду у дверей пока приедет лифт.
А с корешком в тот день сильно набрался
И обблевал свой красно-белый клифт.
Ползут со скрипом двери гильотинные.
Успел зайти — вмиг с лязгом запахнулись.
И стены лифта с фресками, с картинами,
Ох, не к добру все разом содрогнулись.
Обычно в лифт запрыгиваю весело.
Как каратист пинаю дверь ногой.
Плюю, сморкаю прямо на пол месиво…
В моем подъезде лифт, а значит мой!
На стенах финкою царапаю:
«Здесь Вася был». Внизу — автопортрет.
И про «Спартак» родной — метафоры,
Что лучше клуба не было, и нет.
Спускаюсь словно в невесомости,
Танцую брейк, и корпус мой висит.
Окурок свесился с губы и в мои полости
Смердящий дым от сигарет валит.
Однако вижу, что застряла в воздухе
Лифта поганого подлая коробка.
Мне не фонтан сидеть вот в этом кожухе!
Я весь напрягся как в бутылке пробка.
Я закричал: «Ох, пробка мне и крышка!
Скорей спасите! Сел в галошу я!
В капкан попал аки тупая мышка.
Эй, ты! Вахтерша нехорошая!..»
Вахтерши нету. Мать ее раз эдак.
Я нажимаю кнопки все подряд.
Бил в стенку так, что задымились кеды.
Щелчок, в динамик что-то говорят:
«Один застряла? Тама не курите!
Твоя застрял — моя не виновата!»
Её прошу: «Скорей лифтеров позовите!»
Она не слышит, словно в ухе вата.
Минуло два часа, минуло три.
Я ей кричу: «Ну, Бикса рыжая! Смотри!
Отсюда выйду — натолкаю в рот
Таких сарделек, что не нюхал кот!».
— Наши лифтеры на обед ушли.
— Ох, этот сервис! Бык его коли!
Вдруг шаги слоновые слышу через дверь.
Мастера бедовые! Я мечусь как зверь.
— Эй, вы, добры молодцы! Вызвольте меня!
Задубел в колодце. Синий как синяк.
Слышу голос пьяных чучел:
— Своим криком ты задрючил!
Что ревешь-то как бизон?
Лифт-то заколдован!
Вырежь финкой с трех сторон,
Что «Динамо» чемпион — отопрется снова.
Кошки на сердце скребут.
Нож в руке сжимаю. Эх, «Динамо»! Вам салют!
Про «Спартак» стираю.
Распахнулась дверь и нате: снова на земле я!
В жизни в лифте не езжайте, за «Спартак» болея!
1982
Спартаківський тіфозі в ліфті
(Украинский перевод автора С.Б.Александров-Снігур)
Раз я на матч зі «Спартаком» зібрався.
Чекаю біля дверей, поки приїде ліфт.
А з корінцем в той день сильно набрався
І обблевал свій червоно-білий клифт.
Повзуть зі скрипом двері гільйотинні.
Встиг зайти — враз із брязкотом запахнулись.
І стіни ліфта з фресками, з картинами,
Ох, не до добра все разом здригнулися.
Зазвичай в ліфт застрибую весело.
Як каратист штовхаю двері ногою.
Плюю, шмаркаю прямо на підлогу місиво...
У моєму під'їзді ліфт, а значить мій!
На стінах финкою дряпаю:
«Тут Вася був». Внизу — автопортрет.
І про «Спартак» рідний — метафори,
Що краще клубу не було, і немає.
Спускаюся ніби в невагомості,
Танцюю брейк, і корпус мій висить.
Недопалок почав повівати з губи і в мої порожнини
смердючий дим від сигарет валить.
Однак бачу, що застрягла в повітрі
ліфта поганого підла коробка.
Мені не фонтан сидіти ось в цьому кожусі!
Я весь напружився як в пляшці пробка.
Я закричав: «Ох, пробка мені і кришка!
Швидше рятуйте! Сів в галошу я!
В капкан потрапив аки тупа мишка.
Гей, ти! Вахтерка нехороша!..»
Вахтерки немає. Мати її саме так.
Я натискаю кнопки все підряд.
Бив у стінку так, що закурились кеди.
Клацання, динамік що-то кажуть:
«Один застрягла? Тама не паліть!
Твоя застряг — моя не винна!»
Її прошу: «Скоріше ліфтерів покличте!»
Вона не чує, немов у вусі вата.
Минуло дві години, минуло три.
Я їй кричу: «Ну, Бікса руда! Дивись!
Звідси вийду — натолкаю в рот
Таких сардельок, що не нюхав кіт!».
— Наші ліфтери на обід пішли.
— Ох, цей сервіс! Бик його колі!
Раптом кроки слонові чую через двері.
Майстри бідові! Я гасаю як звір.
— Гей, ви, добрі молодці! Вызвольте мене!
Вкляк в колодязі. Синій як синяк.
Чую голос п'яних опудал:
— Своїм криком ти задрючил!
Що ревеш-то як бізон?
Ліфт-то пороблено!
Виріж фінкою з трьох сторін,
Що «Динамо» чемпіон — отопрется знову.
Кішки шкребуть на серці.
Ножа в руці стискаю. Ех, «Динамо»! Вам салют!
Про «Спартак» перу.
Відчинилися двері і нате: знову на землі!
В житті в ліфті не їдьте, за «Спартак» вболіваючи!