Єдиний скарб
віддам цілком —
вологим весняним вітрам —
їм час згодиться більше,
п'янким очікуванням або нетерпінням
нехай напоять небо...
Мені ж тепер
ні мрій,
ні спогадів,
не треба
— нині в серці тиша...
Я дякую і прошу про одне
— хай далі вже без рим,
хай ніби дощ під ранок,
хай невловимо, тихо
злину...
і змахну крилом,
і відпущу його,
і хай
не повертається ))