|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Бути рухом ритмічним_кармічним_вічним
Коливання_вібрації_хвилі
Йти повз море босоніж холодною рінню.
Прислухатись до звуків його в глибині,
до китових пісень, гуморесок дельфінів.
Прислухатись до серця його та душі.
Для чого, для кого?
Для себе. ОК?
- Море сьогодні погідне. Його плюскіт чую сонячним сплетінням?
- Як це? Хіба можна чути чимось іще, окрім вух?
- Чути можна чим завгодно, навіть очима, коли їх заплющить.
- Дивне говориш. Дивно.
- Все - дуже просто. Світ наш зітканий з коливань.
- А ми з чого зіткані?
- Так само з коливань.
- Хочеш сказати, що нас можна описати хвильовими функціями?
- Саме так. І нічим більше.
Моралі не буде. Мовчімо.
Чі? Можливо. Всюди проникна. Летка, непомітна.
Субстанція. Через нейронні мережі, синапси, розподільні станції,
нейропептиди. Рух надпровідних сигналів з гіперсвітловою швидкістю.
Хто має вуха, той чує, Хто має очі - той баче.
В копиці сіна ночує. Від замилування плаче.
В гормональних штормах тоне, але не вмирає.
На суші приходить до тями.
В якомусь коноплянім шезлонзі.
Замовляяє келих слив'янки і парочку ролів суші.
- Хто саме?
- Пуруша.
- Ти певен?
- Dead sure!
- Шу-шу. Чі-чі.
Тепер уже можна і засміятись.
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
© Copyright: Валентин Лученко, 2019