– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
– Йди, сестрице, уже на спочинок,
А я варту у тебе прийму,
Не влаштуємо ж ми поєдинок,
Ну і галасу я не здійму.
Йди, сестричко, зустрінемось знову,
Відпочити тобі уже час,
Та на зустріч готуй ти промову
Про усі володіння й про нас.
Не засмучуйся, сестро, благаю,
Час збігає, немов одна мить.
Ти ще тут, та вже зустріч чекаю…
Я не хочу тебе відпустить.
Але мушу це, сестро, зробити,
Час мого володіння настав,
Треба все пеленою накрити,
Навіть річку й в саду малий став.
А ще й трішки морозу додати,
Щоб іскрився на сонці мій сніг,
Все в обійми свої буду брати.
Я ще тут, а мій час вже побіг.
27.11.2019 р.