http://www.stihi.ru/2019/11/30/4499
«Бывает миг такого потрясенья:
Увидишь мир, как будто в первый раз.
Под вечер туча, серости осенней,
Впадает словно в золотой экстаз».
Лина Костенко.
Отлетали листьев стайки,
Славлю осень, провожая…
Зимних сумерек утайки
В стих мечтательно вплетаю.
Тропки - в изморось-рисунках,
Сны застыли в тёмных лужах.
Клёны, вытянувшись в струнку,
Голы, чёрны, равнодушны.
Рань. Из плотного тумана
Солнце в нимбе выплывает,
И как будто без обмана,
Двор согревши, обещает,
Что порадует теплынью -
Дарит призрачное счастье.
Но за облачною синью
Уж зима готовит снасти.
И стихи мои остынут –
Может вовсе бесталанны?
Полетят рои снежинок,
Щедро из Господней длани.
Стану я просить у Бога,
Чтоб своею Божьей волей
Он строкам моим убогим
Цвет оставил васильковый.
Оригинал.
"Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння
пропише раптом барви золоті"
Ліна Костенко.
Доки в зиму сутеніє -
Так замріяно віршую...
І старанно, як умію,
Осінь дивну я віншую...
Хідники* наскрізь промерзлі
І у темних снах калюжі...
Клени, виструнчившись в черзі,
Чорні, голі та байдужі...
Сонце в німбі виринає
Із ранкового туману -
Двір бігцем перетинає,
Наче вводячи в оману,
Що тепло - іще надовго...
І дарує щастя миті...
Та зима уперто човга
Десь з-за хмарної блакиті...
Охолонуть вірші мої -
Може, зовсім безталанні?
Полетять сніжинок рої,
Що дрімають в Божій длані...
І проситиму у Бога -
От неначе... у ворожки? -
Щоб рядкам моїм убогим
Колір залишив...волошки.
Хідники* - тротуар.