Оригінал:
Ніби ті ж куполи попід куполом неба.
До схід сонця – хрести
і на захід – хрести.
І така ж у цій осені вічна потреба
По дорозі до храму
і до висоти.
Де і віра своя,
і молитва,
і правда,
Сам собі голова,
і хазяїн,
і пан.
І не треба уже ані срібла,
ні злата,
Коли осінь у золоті вся
без оман.
Жовте листя у кронах оголює ребра,
І ржавіють їх зламані тіні
в траві.
Благодатна роса мироточить на стеблах,
І тумани загортують літо
в сувій.
Гомонять куполи попід куполом неба.
Сходить сонце святе
на хрестах перехресть.
І тримає кулак свій на щастя планета,
І запалює свічі дерев
до небес.
© Михайло ЖАЙВОРОН
Аватар: Юрій Нагулко «Українська осінь»
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Вроде те ж купола, что под куполом неба.
И на солнце кресты и на запад кресты.
Вековечна у Осени дивной потреба
По дороге, что к Храму,
К жрецам высоты.
Где и вера своя,
и молитва,
и правда.
Сам себе ты в душе
и хозяин,
и пан.
И не нужно уже
серебра
или злата
если осень вся в нём,
если всё—не обман.
Лист опал, оголив деревянные рёбра,
тень от ржавых отломков легла
на лицо.
Благодатно роса мироточит на стеблях,
и туманом завёрнуто лето
в кольцо.
Купола зазвучали под куполом неба.
Солнце брызжет лучом,
отражаясь в крестах.
Держит крепко кулак свой
на счастье планета.
Вознести свечи крон
повелит Высота.