Легенда про калину
(слов'янська)
Йшли дівчата молоденькі
Край дерев по полю,
Забрели вже далеченько,
На лихую долю...
То на обрії не хмари
Дощові знялися:
То летить орда - татари!
Де лише взялися?
Горе дівонькам бідненьким -
Вже вони в полоні!
Не повернуться до неньки,
Наздогнали коні.
Наздогнали, пов'язали
Їх ординці злющі,
Відвести ще й наказали
До родин у пущі.
-Це вже зрадницями стати?
Не бувати зроду! -
Повели орду дівчата,
Буцімто, до роду.
Ворогів вели у хащі,
Доки держать ноги...
І назад уже нізащо
Не знайти дороги!
Вже і коні спотикались,
Боки обдирали...
І ординці здогадались -
Дівок порубали!
Пролилася кров гаряча,
На землі палає...
Десь там матінка заплаче:
- Донечки немає... -
Про нападників у полі
Більше й не чували...
Йшли забрати до неволі,
Та й самі пропали!
Де ж дівчат рясні кровинки
До землі упали -
Витикалися стеблинки,
Ще таких не знали.
Квіт - як хмарка білосніжна,
Що на видноколі...
Як дівчина, юна, ніжна,
У біленькій льолі!
Восени забагряніли
Диво-ягід грона:
Землю рідную зігріли,
Ніби кров червона.
Ці кущі - чудові ліки,
(Так події склались...)
А серця дівчат навіки
В ягодах зостались.
І до них душею лине
Кожен. Ось край хати
Розцвіли кущі калини -
Й їм віки буяти!
25.02.2008 г.
- - - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Легенда о калине
(славянская)
Шли девчонки молоденькие
У деревьев по полю,
Забрели уж далековато
На лихую долю.
То на горизонте не тучи
Дождевые поднялись:
То летит орда - татары!
Откуда только взялись?
Горе девонькам бедненьким -
Уже они в плену!
Не вернутся к матери,
Догнали кони.
Догнали, повязали
Их ордынцы злющие,
Отвести ещё и приказали
К семьям в пуще.
- Это уже предательницами стать?
Не бывать никогда! -
Повели орду девчонки,
Будто к родным.
Врагов вели в чащу,
Пока держат ноги...
И назад уже ни за что
не найти дороги.
Уже и кони спотыкались,
Бока обдирали...
И ордынцы догадались -
Девушек зарубили!
Пролилась кровь горячая,
На земле пылает...
Где-то матушка заплачет:
- Доченьки нет... -
О захватчиках в поле
Больше и не слыхали...
Шли забрать в неволю,
Да и сами пропали!
Где ж девчонок частые кровинки
На землю упали -
Вытыкались стебельки,
Ещё таких не знали.
Цветение - как облачко белоснежное,
Которое на горизонте...
Как девушка, юная, нежная,
В беленькой рубашке!
Осенью забагрянели
Чудо-ягод гроздья,
Землю родную согрели,
Будто кровь красная.
Эти кусты - прекрасное лекарство,
(Так случай сложился...)
А сердца девушек навеки
В ягодах остались.
И к ним душою устремляется
Каждый. Вот около дома
Расцвели кусты калины -
И им века пышно расти!