Ця кімната - останній на світі редут,
За яким не лякає гучна канонада
Залпів вчинків твоїх, що сплелися у жмут,
І шрапнеллю дощів в груди б‘ють листопада.
Тут немає вітрів, що із півночі дмуть,
Не хитається місяць у хмарах з похмілля.
Кров не гусне у жилах старечих, як ртуь.
І не виють сирени на зойк породілля.
Тільки шурхіт фіранок, книжок в часі між
Днем пробудження, сну, чаювання.
В листопаді - це майже останній рубіж
Теплих слів, поцілунків, прощання.