Чомусь в кутку засумувала скрипка,
Зненацька впершись грифом у рояль...
Навіщо така пауза велика,
В моїх піснях, - промовила - ах жаль...
Невже мене більш слухати не хочуть,
Чи струни мої більше не звучать?
Я краще грала б радісно й охоче,
В кутку ж бо інструменти лиш мовчать ...
Забула скрипка те, що добровільно
Колись лишила з гордістю оркестр,
А нині й справді, струни заржавілі,
Псуватимуть звучання, як таке.
................................
Коли Господь тобі вручає справу,
Погодившись, в смиренні ти трудись,
Бо гордість, що навіює лукавий,
В куток, як скрипку, приведе колись.
~ДЛВ~