Осінній ліс у таїну сповитий
у нетрі манить чарівні.
Пуховою хустиною укритий
і зрідка чути лиш “курли”.
Його долає сон-дрімота,
зникають шати золоті.
Вкриває землю позолота
і відлетіли журавлі.
Та все ж не сум він навіває,
а спокій листом шелестить.
Душа у ньому спочиває
й лікує все,що в ній болить.
На нові справи надихає
осінній ,незрівняний ліс
і ніби крила виростають,
і хочеться летіти в
вись...