Стою на горі, дивлюсь на картину.
Картину що створена богом, єдиним.
Там ліс, полонина, струмок та поля…
Цим усім оповита рідненька земля.
А я все стою, обійняти бажаю,
Красу, що природою всі називають.
Вслухаюсь у шелест грайливого листя:-
-Що хочете, милі, мені розповісти?-
А листя шепоче, мов пісню співає.
Я вічка затулю і начебто в раю.
Джурчання струмочка підспівує листю:-
-Ідіть но, скуштуйте джерельну водицю.-
І я, босоніж, по зеленій траві,
Що стелиться килимом, бігла туди.
Напилась досхочу смачної водиці.
А сонце грайливо лоскоче обличчя.
Повітрю та сонечку щиро всміхаюсь.
Природа-царице, тебе я кохаю!