На http://www.stihi.ru/2019/09/20/2685
Вот сентябрь играет сеткой паутинной…
Я не панна вовсе – как дитя, невинна.
Весело снимаю тоненькую нитку,
Что срывает ветер с первой же попытки.
Тучка тёмной ночью плакала в косынку,
И текли в долину грустные слезинки,
Окна заливали, бились, точно птахи.
Возле хаты после что-то вдруг как жахнет!
Всматривалась утром: где случилось лихо?
То сломали ветки яростные вихри.
А когда устали, сели на листочки,
Тихо выжимали шитую сорочку.
Капли, словно краски, медленно стекали.
В листьях паучихи сеть умело ткали,
Солнечные струи бережно поймали.
Как отрадно! Жалко – времени так мало…
Кофе смаковала б – надо на работу.
После отдохну я, только не в субботу.
Потому – мне в город, и поймать бы носом
Ниточки, что дарит сказочная осень.
8.10.2019
Вересневий настрій грає павутинням,
Та хіба ж я пані? Втішена дитина,
Сміючись, знімаю ниточку тоненьку,
Що зірвав неслухо-вітер ще раненько.
Цілу ніч хмаринка хлюпала в хустину,
І текли сльозинки з неба на долину,
Заливали вікна, билися мов птахи.
Біля хати потім щось собі як жахне!
Видивлялась вранці, сталось де це лихо?
То зламав гіллячки гнівний сірий вихор.
А втомився, всівся тихо на листочки,
Вижимав поволі вишиту сорочку.
Золоті й червоні крапельки стікали.
А у листі в праці вправні, справжні ткалі,
Павучихи: сонця промені спіймали.
Як же любо, гарно, часу тільки мало...
Смакувала б каву, бігти ж на роботу.
Відпочину потім, тільки не в суботу.
Тож мерщій у місто - носиком ловити
Ниточки осінні "бабиного літа".
(20.09.19)